Здрастуй, наша зрілосте! Здрастуй, осене!
От і ми з тобою вже на «ти»,
От і ми гірку премудрість досвіду
Щиро намагаємось осягти.
Потьмяніли юності брязкальця,
Від зерна полова відліта.
Але чи звитягами, чи поразками
Стануть ті умудрені літа?
Отакі ощадливі, аж до скнарості,
Не згойднуть тверезості терези,
Поженуть прямісінько, аж до старості,
Душ перевантажені вози…
Господи, щоб з нами такого не сталося,
Очерствіння — мимо пронеси!
Щоб не доживати глевко і прісно,
Не тремтіти заздрістю у руках,
Щоби хліб духовний нині і присно
Був на наших вишитих рушниках;
Щоб сердець не сточував жалю шашіль.
Доки не відійдемо за межу,—
Щоб не бракло щедрості душам нашим,
Щоб хватило розуму — для безумств!
