Зупинись, зупинись,
бо ще Осінь не вся відгоріла.
Зупинись, подивись,
як останні листки відлетять,
Зупинись, помолись:
то душа відлітає від тіла,
І свічками над нею
скорботні дерева стоять.
Оселились дощі
у покинутих Осінню залах,
Зруйнували вітри
гордо пишні її вівтарі.
На виставі життя
до кінця залишилось так мало:
Із комедій-трагедій
коротке одне попурі.
Хтось заплаче чи ні?
Чи за нами хоч хтось заголосить,
Як обтрусимо з крил
повсякденні земні порохи?
Пом’янемо добром
тихосумну небіжчицю Осінь.
Да простяться усім нам
і вольні, й невольні гріхи.
