Полудень… Степ… Дзвенить усе, дзвенить —
Не знати що… чи трави то, чи тиша…
Лиш зрідка вітерець дихне, полин сколише
І пах важкий нагусне, побіжить…
Понад могили вдалині струмить…
Важкої спеки золото бліде усе ясніше…
Лежить лінивий день… Лежить, не чуть, що й дише…
І обрій синіми крильми не майорить…
Бреду… Ярок… Заросле джерело… каміння… терен.
Мов ящірок хвости оті химерні
Встають з полудня ген хмар різьблені дахи
І блиска над лінивії шляхи…
І тиша… Степ… Дзвенить, дзвенить довкола.
Дурманить пахощами день і думку веде колом.
