Вишила сорочку для Данилка мама,
Та чи догодила, того ще не знала,
Одягнувсь швиденько маленький хлопчина,
А на далі стала ось така картина.
Довго він щось думав, довго міркував,
Тоді, як дорослий для мами сказав,
– Досить вже, мамо, мені холостякувати,
Час уже до Тані сватів засилати.
Подивись на мене хоч куди козак,
Чого ж мовчиш, мамо, може щось не так?
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Вишивальниці
- Попередній вірш → Юлія Забіяка – Бабусин рушник
(Оцінок ще немає)