Предивний сон приснивсь мені учора:
Стою чомусь на Болдиній горі,
І раптом три – ставні, як сокори’,
Грізно-величні, наче три собори,
Три лицарі з’явилися в уборі
Трьох вікінгів далекої пори…
І мідяних піднесли сурми три,
Заграли журно на Великі Збори.
З грудей той стогін розкотився страшно,
Луна його далеко рознесла.
Здавалося: розверзнеться земля,
Падуть доми, дерева, церкви, башти…
Й героя вишле кожна їм могила…
І тут – проснувсь… Чекать було несила.
