О краю мій, убоге Погориння,
Поля моїх дідів, сіножаті й піски…
… О краю мій, заклятий без провини,
Заплутаний в борги за те, чого не брав,
Так платиш суто ти, усіх позбутий прав,
Щоб хтось міг волю мать, і славу, й карабіни.
Жду: велет ще прийде безсмертям оперезан,
Що вихопить мій люд з півсоння і чекань,
Здмухне покору з лиць, з очей сполоще твань,
І кине на змагань розгойдані терези.
- Наступний вірш → Авенір Коломиєць – Сон
- Попередній вірш → Володимир Кобилянський – Сон
(Оцінок ще немає)