Поема
Я бачив дивний сон: трибуна серед світу,
навколо люду гук, сермяг і оксамиту
кирей, кунтушів ліс; а прапори, як море,
розхрістано ревли тайфунами кольорів.
Усіх народів збір аж до найменших кланів:
багаті й нуждарі, поганці й християни,
флямандці, баски, чудь, фелляхи, чехи, німці,
араби, весь Китай, мурини й абесінці.
Нарешті, у кутку – бушмени й бедуїни,
а там, де найтихіш – мільйони з України…
Питання хоч лунке, їх відповідь лункіша.
Аж світ весь занімів, сторожка в коло тиша.
Всі слухають, як я: еспанець, чех і німець…
«Питаєте, хто я? Найперше – українець!»…
