Богдан Бойчук – Чотирнадцять: Вірш

Із “Любов у трьох часах”

1

Зітреш, цілуючи уста,
прилипне дотик їй до шкіри,
тоді без дотику впадеш
в зневіру.

Загусне віддих на губах,
затиснуть судороги кості,
коли вникатимеш ще раз
до плоті.

2

стерши об камінь лице
здерши зо шкіри дотик
затуплюєш очі об час
а в роті терпне язик

лягаєш
на голий живіт
вона обплітає руками шию
і душить

3

Я шукав за нею на окопиську, шукав у пам’яті знайомих, шукав за дотиком її на стінах, шукав за поцілунками на собі. Але спомини блякли, дотики лупилися і відлітали, уста стиралися зі шкіри. І я залишався з собою.

Мої почуття затупилися, я залишив своє місто, щоб не бачити людей, яким кам’яніли язики в устах; щоб не бачити тіней, затиснених у стіни; щоб не чути мовчання, яке душило місто.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Богдан Бойчук – Чотирнадцять":
Підписатися
Сповістити про
0 Коментарі
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
Читати вірш поета Богдан Бойчук – Чотирнадцять: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.