Із “Любов у трьох часах”
1
Як ніч прозріє і загляне
моноклем місяця з-під зір
до найтемніших місяць землі,
ти схочеш, щоб тебе кохала.
гарячим поглядом зманила,
занурила у карий зір,
щоб ти, наївний, мов хлопчина,
в дівочій сутності зотлів.
2
як ніч
моноклем місяця
проколює застиглі вулиці
ти бажаєш зануритися в неї
в її пестощі
мов хлопчина
триматися її тіла
тонкої дошки порятунку
тонучи
у смерть
3
Обличчя дівчини горіло піді мною, а збудожені рожеві соски проникали в серцевину крові. Її живіт мов сполоханий птах, бився об мої клуби, а ноги обтискали стан. Зворушений вечір розливав на наші спини ретину свого одного ока в синьому моноклі.
Подірявлена кулями ніч хилиталася зі скелі, а чорні ями в мурах нерухоміли, коли гестапо з перебитими хрестами, замість лиць, гупало підошвами по бруку й полювало між блідими стінами на тих, які зосталися живими. Коли їх витягали на поверхню, місяць застрявав їм в горлі, і не могли кричати у нелюдний світ.
