Як тіло приросло до дерева хреста,
і витекла з очей живиця зору,
тоді дощами зашморгнулася сльота
і вимила з обличчя змору.
Людина підійшла до нього.
На сон лягали в чашку роки,
аж в черепі закільчилась тернина.
Крізь темряву біліли мертво щоки,
очиці двоїли задавнену провину.
І відійшла в життя людина.
