ти гострим вітром
врізуєшся в груди,
ти білим болем
ниєш у легенях.
країно чорного життя,
дорога круто
кинулась в ногах
і відповзла.
і тільки небо морщить
сіру шкіру,
і сонце скрапує
іржею,
а дні висять
на шибеницях
і вітріють.
країно чорного життя,
я бачу, як
руїни стогнуть
жовтим димом,
лахміття
роз’їдають рани,
під людським горем
гнуться грати.
країно чорного життя,
і тут людина родиться
до смерти,
і тут життя – повільно заникання,
і тут травою
заростають кості,
та я устами хочу
притулитися до тебе,
впасти на твої долоні,
обрости корінням
твого тіла.
країно чорнозему.
