I
Прив’ялий кущ бузка
і грудку глини.
Більш нічого.
За все:
за передертий крик
на ложі родження
і смерти,
за біль,
що омотав утробу,
за стогін,
скривлені уста,
і за дитя в твоїх колінах,
що бризнуло плачем.
За все.
II
Руками,
як сухі гилляки,
каміння буднів кидала,
одна,
а біля ніг
їжачилось,
гарчало,
голодною собакою
життя.
III
З-під чорних брів її
журчали сльози,
падали на мене
і пекли.
Як викричати
сльози материні,
як вистогнати пісню
про кістяк,
про жовті руки,
про червоний кашель,
і про щось тепле в грудях,
як любов?
IV
Я бачив Богородицю над нею,
я бачив схилений на шибу мирт
і чорні двері.
V
І я приніс тоді
прив’ялий кущ бузка
і грудку глини.
Більш нічого.
Бо в мене: тільки жаль,
бо в мене: лиш червоний кашель.
і ще щось тепле в грудях,
як любов.
