Ми вже собі казали, Господи, усе —
в розмовах, що ростуть, мов вишні,
що вдихують корінням чорнозем
і ділять нас і ми непевні.
І ми собі казали, Господи, не раз,
що всі стежки збігаються в початок,
що друге серце має кожному Пора
і ділить нас і нас багато.
І ми собі казали, що життя —
посіяних зернин доспіле жито
І ми були так близько того дня,
і хто ти, Господи, і де ти?
