Із “Любов у трьох часах”
1
Під спомином про евкаліпта,
під зеленню його весни —
лежатимеш, і сонце в річку
впаде з блакитної гори.
Чекатимеш в вільготі ночі,
замочиш тіло в холодінь,
передчуваючи уста дівочі,
засмаглі і тверді.
2
замість спомину
падаєш
в розвалені квартали
в іржу що з року в рік
вгризається у крокви
до тебе простягаються
побиті вікна
мов проколені долоні
якими затікає сажа
тому щоденно мусиш думати про
ночами шукати за
жінками
3
В літні пополудні я любив виходити на Крукову гору в Бучачі, яка стрімко висіла над Стрипою. У розваленім манастирі, в притворі, між мощами ченців, я чекав на свою дівчину. Гора височіла, а сонце котилося узбіччям і падало в ріку, яка спалахувала і летіла по камінні.
Ночами мене переслідували порожні будинки з розбитими дверима, з дірами замість вікон, з тінями постріляних на окопиську жидів. Переслідували, залякували мої сни. Стіни в тих будинках лупилися і, мов долоні, вкриті лишаями, сплощували мою невинну молодість.
