Із “Любов у трьох часах”
1
Напне на груди перкаль ночі,
обпарить губи кропом сосок;
знепритомнівши, неспокоєм
закропиш очі.
Зануриш голову у білу
гущавину грудей кипучих,
бажаючи ще раз вернутись
в жіноче тіло
2
роздерши на грудях перкаль
вона переходить
і віддається кожному
хто прагне кохання
за гроші
і ти
самотній
також злягаєшся з нею
бо не маєш нікого
ближчого
3
Коли ми нарешті вибігли на гору, дівчина тяжко дихала, а присмерк прикривав її соски. Одягнувшись, ми стояли поруч і слухали, як внизу шуміла Стрипа, як над кручею німіли зорі. Ми були самі й щасливі. Але святі, які хапалися за побляклі рештки своєї вічності на мурах, випихали з-між каміння строгі лиця і не раділи з нами.
Після нічної акації на жидів, коли гестапо ганяло порожніми кварталами, доловлюючи і дострілюючи, я ішов униз Колійовою вулицею до торговельної школи, яка стояла напроти ратуші по другому боці Стрипи й одним плечем підтримувала горбок із старим кладовищем. Біля криниці Соб’єського я побачив жінку, яка лежала посеред вулиці, розкинувши руки. Її голова була розірвана пострілом, а з черепа тянулася застигла кров і клапті липкого волосся. Збоку лежала відкрита торбинка, з якої сипались шпильки, коралі, гребінець.
