Із “Любов у трьох часах”
1
І тіло, мов стежку розсади,
покриють веснянки квітів,
між клубами виростуть мальви
і стиснуть тебе суквіттям;
а потім між плахтами ночі
вдихне весняний квітовій,
потонеш у квітощах білих,
у карім розквітті очей.
2
її тіло
протоптана стежка
коли місяць падає
на дошки риштовань
і розбиваєтсья жовтком
по мурах
щоночі
між її ногами ниє щем
немов затрачена надія
і вона рятується
кохаючи тебе та інших
рятує
приймаючи тебе та інших
3
Тіло дівчини було вкрите веснянками, які пучнявіли на сонці й золотилися. Вилізши з ріки, вона лежала на траві й довгими ногами, наче мальвами, стискала клаптик світла, що ластилося їй до статі. Квіти залазили в її волосся, очі, губи – немов втягали в себе.
Місяць обдирав боки об мур Підзамча і стікав жовтком по дахах Миколаївського пагорба. Між одвірки голих вестибюлів закрадалася біла повія, що покровителька тих, що мали вмерти, дорога тих, що мали відійти.
