Із “Любов у трьох часах”
1
Прибуде з розпущеним голосом,
пригорне тебе, приголосить словами,
і будеш наївно розніжений,
будеш безтямний.
Прийде і закутає шепотом
пригорне тебе обголосить,
тоді затечуть в пори пам’яті
зчудовані коси.
2
приходиш
вона безголосо
грузне в спітнілу постіль
тобі до очей затікають
задихані сквери
сажею вкриті доми
ти заливаєшся
тинковим потом
і віддаєш себе в жертву
вірний і проданий
на життя
вона обнімає тебе
притискає
вгрузаєш з нею у постіль
а пам’ять ще довго тривожать
гадюками коси
3
Дівчина тихо співала, її голос стелився по недоспілих персах. Коли я перехилявся до неї через зчудовану косу, її шепіт обдував моє обличчя.
На ратуші голосили мертві, а постаті в мундирах, обтяжені смертю, загрузали в камінь, карбували кулями свій час. На пагорбі лежали мерці з колáми крику, забитими у горла, і світили до місяця білками очей.
