Ти вийшла крізь світанок, що зринав
холодними, терпкими соками,
і до моєї пам’яті зайшла
м’якими кроками.
І ще одна мандрівка тіл у парку почалась,
де біля нас лежав Христос знеможений,
а дівчинка йому впихала квіти під ребро,
своїм маленьким світом заворожена.
У боці не боліла вже минулого вода,
ні чорні рани на руках учителя :
вона воліла тільки, щоб стікали квіти з-під ребра
Спасителя.
