Із “Любов у трьох часах”
1
Коли уяву сколихнуть її уста,
розійдуться по тілі
жагою пестощів, жаданням губ;
коли цілунками наділить
закутає дівочим чаром,
лагідним льоном слів,
коли сполоще сміхом білим –
кохатимеш її.
2
коли уяву розплощують квартали
заглухлі сквери
осліплені брами і коридори
кохані й відкохані жони
тоді не проходять
крізь сплощену пам’ять спомини
тоді ти живеш у сьогодні
тоді ти сучасний
суджений жінці
якійсь
на вечір одного кохання
3
Коли сонце ховалося за її косу, вона тремтіла, пригорталася до мене, обнімала, і мені здавалося, що уся розходилась суднами моєї крови.
Тяжкі квартали розплющували пам’ять про постріляних, тільки мертві очі, залиті місяцем, котилися з окописька до Стрипи. Сердитий кидав ними на заклякле місто.
