Вітри часу шумітимуть
твоїм волоссям, жінко,
мелодію зелених вечорів
і спілих літ.
Ти пристрасно тулитимеш до лона
спів сопілки,
одкривши тайну рук і ніг.
А я навік любов’ю занімію,
задушу в горлі
крик чуттів,
бо і тоді,
як проростатиме з твоїх грудей
травою –
вони щемітимуть
про родження синів.
