Богдан Бойчук – Звичайні монологи: Вірш

Я хочу задзвонити вам в серця,
я молодий!
А дівчина моя,
немов забризкана в очах
блакиттю
а я стара, стара,
виплесло мене з русла ріки,
безоднею запалися уста …
Я люблю її таку,
забризкану в очах,
чекаю вечорів
кохання з нею.
хто тепер полюбить
зморшки на обличчі?
хто приласкавить тугу
висохлих грудей?
я хочу, щоб людина
притулилася
до мого серця
й розчинила
зціплену кров …
Дні для мене довгі,
мов коноплі,
як тільки ввечір
цвіркуни ламають співи,
я чекаю
на свою забризкану.
Я ще хочу бути,
бавитися дівчинкою
на майдані,
хочу ще побути!