Над Стрипою поміж людьми,
під вербами вряд — молодії
сміялись і плакали ми
й молились на образ Марії.
А мимо прочани ішли,
і кидалась риба над плесом.
Й найперший листочок поплив
журбою в ріці піднебесній.
Над Стрипою. Нижче трави.
Стелилися душі й летіли.
I пух тополиний стеливсь.
Й нічого ми бильш не хотіли.
Лиш стати такими, як є,
як Бог нас творив напочатку.
I хай нам зозуля кує,
як ступимо разом на кладку.
