В маленькій келії душно, запах сірки.
Засушений, мов сірка, жовтий маг
в реторту п’ялить очі, повні спраг.
Червоний біс регочеться із дірки.
Мов кльоша, золота над всім омана
та опар в куреві кімнату губить.
Дрижать в гарячці в’ялі, трухлі губи;
блідий: “Апаге” буркотить, “сатанас”.
Та раптом скрикнув маг — ні, він не п’яний,
очам не вірить: золото в реторті.
Під стелю бризнув струмом регіт чортів.
І жах пішов до монастирських лав,
ченці шепочуть: уночі над ранок
о. Патрикій божевільним став.
