Осінь переїхала по полі возом золотим.
Понад кучугури кучерява мряка — срібний дим.
Сонце з батогом проміння вогняний погонич.
Навпростець по небі білі хмари в перегони.
На куделі верховіття сиве павутиння.
Підпирається гори рукою далеч синя.
Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом,
в гущині сухе гілля гуркоче мідяний псалом.
Білі квіти впали — заповідь майбутніх січнів;
перший раз тоді поцілувала землю вічність.
