Рано в неділю зелене вино саджене
А в неї
Стратили літенько гречнії молодці
За неї.
Із колядки, що її співають вдові
Займаються вогнем, горять дерева
одне за одним. Золотастий дим
снується в небо і сріблом тремким
леліє прохолода вереснева.
На захід день тікає і, мов мева,
тривожно думка б’ється, що ні з чим
назустріч літам вийти молодим,
що спів береться померками мрева.
Одна лиш радість нині: у коморі
вино і мед і сливи соковиті —
то зайде ввечері ще хтось із друзів
і, випивши, розхмаримось суворі
і нить незриму згадок будем вити
про дні, що нам цвіли у весен крузі.
