Минувся карнавал. Мов тан останній,
Порвався десь над раном: йдуть додому.
Я ночі всі просидів сам в чеканні,
А ти неслася в вирі танковому.
В ті довгі ночі марив, що царівна
Поверне звідкись з казкою кохання —
І рано все твоя хода нерівна
Топтала мрію мого дожидання.
З’являлась ти — утомлена, тривожна,
Мов панія, що жестами інфанти
Товпі роздала в дарі все, що можна:
Цілунки, погляд, злото й діяманти.
І жаль було тебе й себе часами…
(Як ти всипляла, мов зів’ялі цвіти —
Скривав я нуду в мізку між думками
Й писати в бюро йшов оферти й квіти).
І раз — як вбрала ти ту маску мрії,
Щоби пірнути в хвилі маскараду —
То й я вбрав маску Принца з казки тії,
Що в ній коханій він готовить зраду.
В ту ніч до Мрії дарма добивались —
У неї: Принце! — на устах і в вічах.
Царівни ласки Принцові достались…
(Він зник, як блідли вогники на свічах).
А ранком, як утомлена, та в мріях
З’явилась ти — я ждав уже самітній.
Твій погляд скрив од мене щось у віях,
Уста скривились в насмішці помітній.
Минувся карнавал, мов думка п’яна.
Хтось сипле попелом в серця палкії.
Ти все, безвпину думаєш, кохана,
Чи нарік Принц з’явиться знову Мрії.
