Ми будем кров морити,
Тіло труждати,
Кості ламати,
Людей мордувати.
Із замовляння від пропасниці
І грішні душі і мерців у гробі
лишивши в мирі, вихватний — мов прибаг —
опівночі він зрине в серця глибах
і викличе, порве притьма на двобій
тебе нерівний. Наче не при собі —
ти будеш битись у нагальних стрибах,
бороти те, що ізнечев’я вибаг,
і — люто морений — кричати: Пробі!
І потім, на добавок ще, збагнеш ти,
що сам ти ця мара пекельна й сила,
що не поможе хрест, ані полин.
І ждатимеш, розгублений до решти,
на ранок, щоб ряса тебе зрясила,
щоб спас тебе зцілющий сонця плин.
