Ой, горе, горе тій чайці небозі.
Що вивела чаєняток при битій дорозі.
Із пісні, що її — за “Історією Русів” — мав скласти гетьман Мазепа
З доріг далеких краю степового,
де чаром зілля і вода у броді,
в тужливім пісні давньої акорді
прибилася, кигичеш нам, небого,
що десь — ген-ген, над Стиром чи над Богом
гніздо вила і рід ростила гордий,
і що проходили хуртечі й орди
і ти горюєш без насліддя свого.
Вітай же, госте, нам! Витай над нами,
журлива пташко, пісне сизопера,
про горе несказанне заквили —
і поведи хоч мріями, хоч снами
туди — над плавні рідні, над озера,
де гнізда при дорозі й ми вили.
