З жорстоких ниток ждання дні, і ночі ткані,
Немає посланців, ані листів нізвідки.
Замислений сиджу, застиглий у чеканні,
Ждучи хоч слова лиш, хоч радісної звістки.
І мариться не раз, що в цей холодний заблуд
В обмарення жури й непевности нестерпне —
Хоч згадка прилетить, загріє мисль прозяблу
Далеким, наче сон, зустрічним нашим серпнем.
