Червоних мурів цямрини чотири —
і вглибі двору в’язнів чорне коло
повзе, снується кроком в’ялим, кволо —
і йдуть горою і дощі і шквирі.
І тільки часом, як в огнянім вирі
зринає зрання сонця світле чоло,
то крайчик мурів іскриться навколо
й палають вікна, мов рубіни щирі.
То видно: довгим рядом по екрані
навсоняшного муру йдуть безвпину,
кудись працюють тіні тих, що в колі…
ідуть та йдуть — тремтять у мряці ранній —
і вже в куті схиливши чола, спину, —
зіходять в нетрі мороку поволі.
