Вітре! Вітре! Що виєш, як ранений вовк,
Ти мій брат, рідний брат чорнозему!
В. Бобинський: Чорнозем
Вагою він родючою масний
заліг у гони Сквирі й Миргороду,
ростивши мир, доріддя і догоду:
пшеницю білу, сало й ситі сни.
Покинувши піски й поля пісні,
до нього преться з Півночі і Сходу,
і з Півдня й Заходу людва без роду,
ненатла хліба й теплої весни.
Приймає всіх він, та усіх підкорить:
одних ізмеле в порох, тих — поглине,
розтопить в гойного привілля горні.
І, сповнені німої непокори,
тривають завжди тут хати із глини
і родять матері журні й моторні.
