Людже люджем играють-співають,
А ми собі такой так, такой так…
Із карпатських співанок
Дідком розсміяним із пітьми бору
він раптом зрине на ґруні розцвілі
і роздзвоном веселої свирілі
сколотить тишу верховин сувору.
І з нетрів лісових, з дичавин звору
злетяться, мов майки прозорокрилі,
мавки вродливі і на грайній хвилі
пливтимуть осяйним танком угору.
Їх, заворожених і реготом і грою,
він братиме одну по одній з круга,
рвучи нещадно на дрібні шматки.
І тільки пісня захватна луною
дзвенітиме по застумах, яругах,
скликавши мавок на нові танки.
