Учора ввечері онука Таня
Простенький піднесла мені рисунок
Із добрим умовлянням на розстання:
— Візьми! Нехай тобі не буде сумно.
На цім малюнку писанкою хатка,
І квітка, й сонце, але трішки смутку:
В надвірньому віконечку дівчатко
Мене чекає, схилене на лутку.
