До тебе, що сама така у тьмі шпитальній,
Щоднини їдучи з розквітчаних роздоль,
Не знаю, що везти тобі: чи горстку далій,
Чи пагінці струнких рожевих ґлядіоль?
Не відаю, як в зашморгах зажур тенетних
Живильне слово — лік на біль різкий знайти,
Про що й від кого вістку люблену принести,
Щоб усміхом тремким на мить розквітла ти?
