Ой, по горі ромен цвіте,
Долиною козак іде
Та у журби питається:
Де та доля пишається?
Т.Шевченко: Кобзар
Ще у колисці над малим тобою
майне, окриє срібним тремтом крил
і очертом накреслить твій наділ
і радістю дарує і журбою.
Буяння спрагнений, і росту, й бою,
ти глянеш в суятню даремну діл
і не відмінить гострий ніж ні стріл
конечних черг прибою та одбою.
Збагнувши днів обмарливу безвихідь,
порвешся линути у свій далекий,
ламати круг, накреслений колись, —
щоб завжди, знов вертатися у тихий,
в ласкавий край, де ластівки й лелеки,
де чаром криниці й серця взялись.
