Блудивши блудом по людськім роздоллі,
Із болю падавши не раз долілиць,
Знедоленої не поділим долі,
Щоб злигодні дотла не одоліли.
Даремно зроду не ридавши ридма,
Недремну пісню пустимо в заброди —
Про козака, що потемки й завидна
В людей питається, де доля бродить.
