Полонила ось серце дорога,
мов змія золотаста і линява!
(Вбік — село і стрункі обороги,
а далеко — курява й синява…)
Гей, це ти ж в далечінь закликала,
як втомляло життя, наче сплін,
коли снилися гори і скали,
п’янив очі ясний небосклін!
Ось і я! І до ніг ти лестишся,
і цілуєш гарячими хвилями,
і над нами і в нас буйна тиша,
і ліси свої пахощі вилляли.
І співає хтось сонцеві гімни, —
до грудей п’яний вітер приник,
і я йду одинокий, нестримний,
в синю даль — молодий мандрівник.
