Зальотній дівчині за перелесний погляд,
За легіт усміху, цілунку щасну мить —
Ми рвалися колись нести всі квіти з поля,
У віршах божились, що в серці щось щемить.
Яку ж симфонію — тобі творити нині,
З якого золота рясити квітоліт —
За всю любов твою: дітей, труди невпинні,
Чекання, сльози й біль, за щастя довгих літ!
