Знеобач пригади у мізку тенькнуть,
Заб’ється думка крильцями, як птах.
Виводить знов мелодію простеньку
Сільське хлоп’я на дримбі ув устах.
Виходим знов на загородню стежку,
Із хати — на зарінки й сіножать.
І вслід за нами в просторінь безмежну
Хлоп’ячі дні із батіжком біжать.
