Мов ясен день, святий такий і дивен,
уроди сповнений, проміння й сяння —
він богом був. І жертвою й вітанням
несли йому полон, і поспів дівин,
і вирвані з грудей серця царівен;
тож у минулім світі тім щораня
ясив очам він світло і світання
звитяжний, необорний, сонцерівен.
Та згодом славити забули діви
того, що дав дивитися і знати,
що визволяв од мороку і мрева.
І тільки — привид навісний і дивний
нащадків пізніх він страшив, пернатим
вогненним кликом збившись верху древа.
