Колись було, на рідному ще березі,
Як щастя літ подружніх осіяло,
Тобі напровесні, в морозні березні,
Приносив з міста китичку фіялок.
Ти клала їх ув узголов’ї лавковім,
На дому й долі доброї початок —
І нині квітнуть сині і фіялкові
Квітневим раєм очі внученяток.
