Гранчасті шпуги ґрат і шпік у кості
шмагає вітер їдкістю жаливи…
Йде березень, відталь і теплі зливи,
і все п’янітиме в нестримнім рості.
Прорветься цвіт на пуп’янках і брості,
в садах заквітнуть яблуні і сливи,
і любці молодій юнак щасливий
казатиме слова кохання прості.
І навіть тут, де чорнокуті брами,
де очі й вікна тугою нависли —
весна людей змогла в п’янкому бою.
В безсонниці, душними вечорами
верзуться їм нечисті сни та мислі,
розпарені любашною жагою.
