Гуляють зайчики по стінах,
я ж казку соняшну сную:
То дівчина золотокоса
зіходить в келію мою.
Милуюся грудьми ясними,
цілую очі їй, уста…
І гаснуть зайчики, і гасне
із сонцем з’ява золота.
- Наступний вірш → Богдан Кравців – Спалився, витлів юний липень
- Попередній вірш → Богдан Кравців – За муром одцвіли каштани
(Оцінок ще немає)