Ой, славен, ясен красний Андрійко — Святий вечір!
А чи же ти та прославився?
Що із вечора коня осідлав,
А вже к світові під Царів град став.
Із колядок-щедрівок, зібраних Антоновичем і Драгомановим
З вербовим прутом в репаній руці,
малий такий, зіркатий, чорнобровий —
він пастиме і гуси і корови,
у скарб собі збирати камінці
і ґузики й череп’я. На луці
і в чуда-дива сповненій діброві
чар-зілля від призору і для крови
шукатиме, підрісши, укінці.
І нетерпляче буде дня чекати,
коли, як батько, славний і хоробрий
за плугом він ітиме повесні.
І в роки воєн вершником крилатим
із загумення зрине він за обрій
на спіненім, негнузданім коні.
