Коханій Ніль, як завжди в 10-те листопада 1967
Холонуть ночі й дні, примерзли хризантеми.
Стежками осені неквапливо ідем ми —
Між листям і людьми загублені й чужі,
Задивлені у світ далекої межі,
І пристані, й мети… Бредем самі й самотні
Крізь світел рій тремкий, у млі марінь вільготній.
Раптовий смуток-біль торкає нам серця
Передчуттям зими, розквітлих днів кінця.
І кажеш Ти — поглянь: покинуті, та горді
Троянди дві знялись в осінньому городі!
Єдиних тільки їх мороз ще не зборов —
Багряно розцвіли, гарячі, як любов.
