Не до Юдеї шлях вам,
вертайте й за Галилеї!
Ідіте на Вкраїну…
П. Тичина: Скорбна мати
I
Сиділи круг багаття
у шкурах, наче звірі —
і хтось: Христос родився!
А в них не стало віри…
Колядку затягали,
та рвалася безвпину,
Він десь, комусь родився!
І може й спас чужину!
Ураз сліпуче сяйво —
(зраділа вся маржина) —
мов зіронька, Дитятко
всміхалося із сіна.
Зірвалися. Припали.
Молилися Дитині:
між нами Ти родився!
Між нами — в цій країні.
II
Йшли дуки із почотом —
(нова зоря сходила!)
несли із України
і золото й кадило.
І кликав шлях в чужину
і вісті невгомонні:
там, десь царя знайдемо
і зложимо поклони!
А по снігу Дитятко
у сяйві діядему…
Кудою Ти, Месіє!?
Таж ми до Віфлеєму.
Пристанув, світлим зором
у далеч звів без мови:
Над Києвом здіймались
хрести в вогні багровім.
Донесено цареві
і книжники ствердили:
Месія народився
і зможе темні сили!
І побоявся Ірод,
що землі, царство втратить,
й послав він яничарів
шукати Немовляти.
Поміж дітей шукали.
І встала кров прокльоном —
і матері ридали
над Сяном і над Доном!
Та янгол скрив Дитятко,
щоб, як Ірод згине,
вернулось, виростало
по селах України.
