І знову хвилями чужинного одбою
осінні плинуть дні. Вологою рясою,
краплинами срібла кладеться перший сніг
на синю прозолоть очей твоїх ясних,
далекої — мов сон — землі моєї Ладо.
І знову я в Твій день — десятий листопаду —
як і минулих літ, гостинчиком несе
поліття соняшну, замріяну ясу —
барвисті й захватні косички-ґлядіолі;
щоб щасним причуттям осяйливої долі
і мрій веселкою їх пуп’янки цвіли
крізь сутінь осени, крізь прозимінь імли.
- Наступний вірш → Богдан Кравців – Одходить важко день
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Із миру тихих сіл
(Оцінок ще немає)