Марне слово прорік,
Пусто ніч чатував —
Дивен звір мою сіть
Потоптав, пометав.
В. Свідзінський: Баляди
З багатства слів безмірного важенне
я часом слово виберу. Знаки,
мов над грошем — черкатиму — дзвінким,
шептати закляття обмарне й темне.
І силу, знання дам йому таємне
із серця в серце йти, до рук з руки,
творити радість, ясен сміх, танки —
і завжди, знов вертатися до мене.
І буде так, що може в огневиці
речей і мислей людських стосоткротній
воно колись загине без пуття.
І яловий, німий і страснолицій
вмиратиму, чекаючи самотній,
нездатен пригадати закляття.
