Прислухалась, примінялась і, як став, сказала…
Одспівавши, заніміла, очі протирала,
А за сю така ж другая ириця казала.
Із поеми Мих. Макаровського “Наталя або дві долі разом”
Народжену із тьми, дочку землі,
алеж наземної, ясної вроди,
займав бог сонця прибагом свободи
у божий круг — на осяйні шпилі.
Вона ж, заслухана в Кастальські води,
воліла провіщати в земній млі,
мінливій, наче плесо в джерелі,
речей і слів і дій майбутніх роди.
І бог убив провісницю невтишну,
спаливши променем видющі очі —
та все ж вернулася у землю кров —
провісним прочуттям в каміння тишу,
снагою віщою в серця жіночі,
луною вічних слів у шум дібров.
