Із миру тихих сіл, де тиння й обороги,
де дим хатин курних і курява дороги,
нас туга надила, зряджала наші сни
і човни молоді в незнаний, ссяйний,
заобрійний ген світ. Нестримні, повні віри
знялися наші дні у вимріяний вирій —
у далеч захватну. І стелиться їм шлях
крізь славу чужини, по пишнотних полях —
та всюди ми чужі, ніде не маєм дому.
І — мов під осінь вже — окриливши утому,
злинаєм тугою до миру тих хатин,
що їх — мов серце нам — і дим обвів і тин.
- Наступний вірш → Богдан Кравців – І знову хвилями
- Попередній вірш → Богдан Кравців – Як птахи в далечінь
(Оцінок ще немає)